?

Log in

[sticky post] Організаційне

Покажчик основних тегівCollapse )

Тутой же в коментах можете зойкати, раптом комусь шось треба.

4б.

ПиС: Навзаєм не френджу.
По-перше, нема часу читати і тих, хто є. По-друге, надто ушлими виявилися деякі "взаємні френдувальщики". По-третє... та достатньо і того, що є.
Що не означає, що не френджу взагалі і нікого. Особливо цікавих і україномовних;).

БУТТЯ велосипедне

Сказати, що коли я зняв заднє колесо з метою "по-швидкому почистити ланцюг-касету", і разом з ним вивалився когут, він же пітух (україномовні, айда аналог вигадувати і впроваджувати у широкий вжиток!) з заднім перемикачем, -- це було зненацька, це ніфіга не сказати. Це була не критична, не смертельна, але натуральна зрада.

Болт кріплення пролюбився непомітно, але надійно. Все трималося на гайці втулки. Я, звісно ж, точно так же все взад і насаджу до найближчої велокрамниці, але ж неприємно. Почистив по-швидкому, ага.

Взагалі мушу сказати, що мій Вірний Кінь (саме так я його назвав після першої купівлі у далекому 2008-му, хоча ім'я, слід визнати, не прижилося. Зазвичай він або просто Вел, або брутальний бандерівський Ровер, або мила й улюблена Рокмашинка) -- той ще кінь. Перший рік після повернення в рідну стайню - це був 2014-й - він, до того виплеканий турботливими й вмілими руками попередньої власниці, спочатку попереджувально уклав мене на асфальт по-легкому -- ну там коліно розбите в кров'янку, дрібниці. Потім на рівному місці уклав по-серйозному, до травмопункту і гіпсу. Оце от підступне "тюк!" сідлом по голові після кувирка через кермо досі забути не можу. Не дарма я першим ділом шолом купив. Мов відчував.

Минулий рік, після кількох днів обіймів то з велом, то з Ютьюбом в цілком успішних потугах налаштувати швидкості-гальма-шо там ще власними силами, він бадьоро відкатав 1000 з гаком кілометрів без усіляких там ТО, чисток і змазок. Цьогоріч я йому і ТО перед сезоном від найкращих фахівців на районі, і кареточку відремонтовану, і сідушечку новеньку, і ланцюжок гарний блискучий (нафіга блискучий -- не питайте. Я був молодий і недосвідчений), і те, і се. Блискучечки, ліхтарики усілякі. А він за 400 нещасних кілометрів накату то несподівано зірваним переднім гальмом "порадує" (добре хоч від дому недалеко), то ланцюг заклінить посеред перехрестя, то передачі підуть лісом, а потім оговтаються без будь-яких видимих причин, то тепер от когут... Падла, одним словом. Улюблена, але падла.

Знову, млин, валятися під ним і швидкості виставляти. Зато я знаю, як я проведу завтрашній день! Хоча до того плани були геть инші...

Сіро-червоне (згідно рами).

-01-

Навряд чи це буде відкриттям для любителів усіляких закидонів, тим більше столичних, але є у Вишгороді, на березі Київського моря жирний об'єкт - закинута бобслейна траса.

З одного боку, це відома, навіть банальна цікавинка. З иншого, попри всю її популярність, відомо про неї небагато: ну, спортивна база часів СРСР, ну, якийсь чемпіон на ній тренувався. Ну, стандартна історія 1990-х: бабла нема, спорт непотрібен, тренерів нахер, а для профілактики – спалити. Ця інформація перекочовує з статті до статті і нічим новим не обростає. Жодних подробиць: ні перепаду висот, ні довжини, ні швидкості. З нестандартного знайшов тільки, що тренування на трасі проводилися і влітку, для чого на санчата встановлювалися пластикові колеса. Було повільніше, проте гучніше.
А тепер там тиша...Collapse )

ВІЙНА на Вікімапії-2

І продовження попереднього допису з пошуком слідів військових дій на Вікімапії.

В минулому випуску ми зупинилися на прикордонному переході "Успінка" -- "Матвіїв курган" і околицях. Цього разу я пішов вище, допоки вдавалося зорієнтуватися щодо кордону -- як я казав, він чомусь зберігся далеко не всюди.

На відміну від попередніх ділянок, де покоцана українська територія, ці незрозумілі сліди залишені на території російській.


-01-

Далі -- більше...Collapse )

А далі я заблукав, бо кордон зник остаточно. Можна орієнтуватися по населених пунктах -- якщо постійно дізнаватися, з якого боку які -- але сама розмежувальна лінія відсутня. З'являється вона лише білья російського Черткова-Мілова.

Коричневе.

ВІЙНА на Вікімапії

Є в мене дурна звичка -- копатися на Вікімапії. От саме на ній -- Гуглоземля чомусь не пішла. Цього разу я вирішив подивитися на українсько-російський кордно на предмет цікавих артефактів. І вони знайшлися.

Не можу визначити, наскільки свіжі мапи на Вікі. З великою вірогідністю весна (лани тільки-но почали зеленіти), а де-инде і рання весна (сніг і водоймища під кригою). Не зовсім зрозуміло, який рік: з одного боку, наявність нероздерибаненої відпускниками бази між тимчасово російським Таганрогом і Ростовом-на-Дону вказує на літо (а не весну!) 2014-го, з иншого, зруйновані вежа і новий термінал Донецького аеропорту вказують таки на 2015-й. Ал?е в будь-якому разі, ні цій мапі ще є на що подивитися.

Поїхали...Collapse )

Мушу зауважити, що на певних ділянках мапи наш кордон кудись зник. На віддаленій версії є, а як наблизиш -- пропадає. А клаптики, які лишилися, позначені то українською, то російською, то німецькою мовами. Треба буде якось набратися часу та натхнення і виправити ситуацію.

Отакі от пиріжки з котенятами. Далі буде.

Коричневе.

Tags:

БУТТЯ велосипедне

Цей допис робиться для себе. Якшо шо, я попереджав.

Місяць не катався. Минулоріч на цей час вже кілометрів 600 з гаком, мабуть, відкатав, а цього року от тіки за відмітку в 200 перебрався. Вчора як раз і перебався.

Маршрут зигзагами і дворами: Героїв Дніпра -- Оболнська набережна -- Московський міст -- Труханів острів -- Русанівські сади -- Лівобережка -- Лісова -- Ленінградська площа -- міст Патона -- Музей Другої Світової і Лавра -- а далі звичним маршрутом через Поділ, Петрівку і Оболонський проспект додому. Мрії взагалі були грандіозні -- з заїздом на Бориспільську, а бажано ще й Житомирську трасу -- але якби я спробував їх релізувати, гадаю, мій бездиханий трупік зараз би досі шукали.

Загалом накатав майже 53 км, 3,5 години на педалях. Максимальна швидкість -- 32,8 км/год, причому на ногах, не з гірки, середня -- 15,1 км/год.

Накачка коліс на камінчик добряче покращує накатистість -- прям аж летиш, аде нещадно відбивається по сраці. На мості Патона здувся: ноги перестали крутити, дихалка здохла, бобік здох. Думав, поїсти треба, але морозивко ситуації не врятувало, хоча начебто і вуглеводи якісь. Ледь дотащився додому. Хоча загалом фізичний стан виявився кращим, ніж я очікував, попри загальну ослабленість повною відсутністю спорту от вже місяців так з дев'ять, дряблі м'язи і зайві 7-8 кг на боках.

Багато їхав тротуарами -- народу нині на них мало, дозволив собі похамити. За що на Тампере був обгавканий молодою шотландською вівчаркою та її пристарілою хазяйкою: "Навіть собака знає, що тут їздити не можна!". Зловив себе на думці, що ці двоє дуже схожі -- принаймні, єдині, хто мене обгавкав за всю поїздку, причому хором.

Коли на перехресті на старті клинить ланцюг -- це величезне западло. Такий тащишся посеред дороги зі швидкістю 3 км на годину і думаєш: "Тіки не зелений, тіки не зелений". Добре хоч перехрестя мале було. А от накрило б мене десь так на Оболоні чи, недай-бо, Петрівці -- це був би номер.

На Оболонські набережній просто можна стояти, пити каву, їсти морозиво і милуватися на пляжних дівок. Особливо якщо вони грають у волейбол. І вже нікуди не їхати:).

Русанівка прекрасна у своїй дачно-курортній літній спеці. Оці от старі дерев'яні дачні будиночки в два поверхи, обвиті виноградом чи ще якоюсь зелениною -- просто пастораль. Я б десь там жив.

Дарниця дуже затишна. Той випадок, коли я б навіть відмовився від житла на високому поверсі -- просто дайте мені щось не нижче за четвертий. І щоб внизу плодові дерева і невеличкий спортмайданчик, а за сусіднім будинком -- школа і садочок. Я згоден!

Денінградка, як завжди -- пекло. Цього разу машину було обмаль, але й тут не обійшлося без пригод: перебудовуючись на кільці в свій бік, виїхав акурат на йобаного таксьора, який пер проти руху, аби тільки зрізати і не їти на розворот по всьому колу. Підарасина з шашечками, ненавиджу.

Міст Патона дуже нарядний, і Дніпро під ним розкішний. Їдеш і насолоджуєшся.

Від Патона до Лаври заїхав на ногах, не спішуючись, попри все внутрішнє скавчання на тему "а може ну його нах і ніжками". Було важко, тащився на 1-3 -- 1-4 з шаленою швидкістю у 4-5 км/год. Але я це зробив.

Проектантам Поштової площі і Річвокзалу з набережною треба переламати руки і впаяти пожиттєву заборону на фахову діяльність. Бо місце для гулянок зробили, а про парковки -- нє, ничули.

А взагалі супер. Треба ще поїхати.

Велобіле.

-01-

Ні-ні, тут не буде нічого цікавого типу роботи воріт з середини, величезних механізмів і тому подібного стім-панку. Просто дехто їхав над шлюзом, зупинився разом з иншими тури-и-и-истами і зирив згори на дійство.

Буль-буль-буль-кора-а-а-бліки...Collapse )
Синє.

БУТТЯ велосипедне

Цей допис зроблено для себе. Якшо шо, я попереджав.

Цього року я ледачий, шо хана. Дощова погодка, звісно ж, теж додала западла, але факт лишається факом: хоча перший пробний виїзд був ще в березні, всерйоз кататися (ну як всерйоз... на 30+ км) починаю тільки зараз.

Суботу проледачився, а от неділя була файна і розслаблена: Оболонь -- Вишгород -- Міністерка -- Оболонь. Шось там типу 36-38 км наїзду, швидкість помірна -- 25 км/год туди, назад - під 30 км/год і більше асфальтом, єбенями -- по ситуації. Мотався подивитися на закинуту бобслейну трасу, не минуло і 8 років... а ні, вже минуло. І вона таки існує! Розтрощена, попалена, але вражаюча масштабами залишків. Наче кістяк доісторичного змія пагорбами розкинувся.

Понеділок вийшов важчим: Пуща-Водиця з заїздом в ліс біля Окружної в пошуках окопів (таки знайшов) і витягуванням автобалбєса з кювету, далі зненацька не той поворот -- і от вже і Горенка, про яку я не помишляв, а от і шматок Гостомеля... Дупа без велошортів наполегливо проситься додому, але ж ми не шукаємо легких шляхів! Ну що там крюк в 5 км до Ірпеня, заодно і загальну дистанцію до бажаних 40+ км дотягнемо. І от вже я радісно педалю між сосенками, от вже і Ірпінь, і от теж Ірпінь, і це все ще той же Ірпінь, бляха-муха, перепрошую, а на Київ -- це куди? Куди-куди я виїду, на Академмістечко??? А, біс з ним, все краще, ніж тут ночувати. І от ти котиш з горки в напрямку Києва, не розгинаючись, не знімаючи ніг з педалей, бо, сука, приємний вечірній вітерець всю дорогу в харю, і там, де ти мав би спокійно їхати на тридцятнику, а то й більше, з піснями і плясками тримаєш 21 км/год, радіючи відмітці в 23 км/год і намагаючись не збити темп. А потім блукання тим самим Академмістечком і от він -- виїзд на Ірпінь, з якого ти 40 хвилин тому і влетів в місто. Сука.

Кароче, результат: 4 години на педалях, згідно велокомпа (в реальності виїзд десь пів-на-третю дня і приїзд десь о дев'ятій з гаком вечора), 67,7 км наїзду, максимальна швидкість -- 41,8 км/год, середня скромніша -- 16,7 км/год. Один витягнутий з кювету на старті, ДТП з трупом і покаліченими під фініш, асфальт, грунт, пісок. Під кінець маршруту втома почала даватися в знаки, став дещо дерзити на дорозі і переїжджати переходи, не спішуючись, що не є добре.

Дупі хана. Без велошортів з памперсами на таке вибиратися -- ну його нафіг.

Цікаво, що виїжджав я важко: ноги не крутили, ледь з 20-23 км/год виходив. Але потім розкатався, і додому вже летів тільки так: на хорошій прямій 30 тримав без проблем, на останньому прямому відрізку на ногах добрав до стабільних 36,5-37, що для моїх стандартних 26 коліс вже результат, а для мене персонально -- приємне досягнення. Але вел треба підчистити: хід поважчав, тросики з останніх налаштунків розтяглися.

Велобіле.
Київська хунта відзначила День Московії гей-маршем у самому серці матєрі городов руських.

Вважаю, що без жидомасонів не обійшлося. Ну і без Обамкі, як же без нього.

Знущально райдужне.
Велобудні: Як не стати мертвим "хрустіком" - фото 1

Нарешті виродив текст про те, чому велосипедист -- головний біль, а не цар і сонце на дорозі.

Тексту передували два роки (ну добре, один: перший я майже одразу поламався і вибув до кінця сезону) катання київськими автошляхами з намаганням запам"ятати, чому виникають ті чи инші конфліктні та неприємні пригоди.

Скажу одразу: я - не найкращий і не найдосвічченіший велосипедист. Мені ще зубрити й зубрити ПДР (а без них велосипедисту нікуди) і напрацьовувати елементарні навички веловодіння типу застрибувань на дерево без переривання руху чи екстренного гальмування, шоб отак от їхав -- і за мить стоїш, як живий.

Кілька разів я створював небезпечні ситуації. Небезпечні передусім для себе, тому шо не варто забувати, хто на дорозі головний хрустік. Кожна з них була приводом засісти за ті ж ПДР, аби зрозуміти, хто був неправий чисто формально, та думати, як такого уникнути в майбутньому. Пару разів я припиняв на пару-трійку тижнів покатушки, бо "закатався", почав дерзити, і треба було оговтатися і зібратися докупи.

Один раз я наїхав (злегка) на водія маршрутки, і мені ніхуя не шкода. Таксьори і маршруточники -- перші покидьки і основна відморожена маса на дорозі. І взагалі він сам винен, їбанько. Ще б перед поїздом гав ловив.

Текст опублікований на depo.ua, але я опублікую його тут, аби дарма не клацати на посилання. Отже...

Умовно велолюбителів можна поділити на дві потужні касти: ті, хто катається по парках і тротуарах, і ті, хто їде з пункту А до пункту В проїжджою частиною. Почнемо з других, хоча сказане нижче насправді стосується всіх. Просто у велосипедистів-"дорожників" ризики для життя та здоров'я на порядок вищі.

Ну що, смертнички, політаємо?..Collapse )

Велобіле.

Агов! Живі є?

Я ото думаю: запускати знову ЖЖ-колимагу, чи ну її нафіг?

Те, що моя аудиторія давно закинула цю дурну справу або розбіглася на инші ресурси -- дякуємо продуктивній політиці СУПу, -- я в курсі. цікаве інше: сюди взагалі ще хтось заглядає?

4б.

ПиС: Гаплик, я навіть забув, які в мене теги є.
ПиПиС: Фігасє, тут навіть нові обличчя є! Народ, ви мене натурально здивували. Будемо шось вирішувати з цим трупіком.
Originally posted by mysliwiec at Хто і як насправді викупив з кріпацтва Шевченка (росіян серед них не було)
Скільки можна торочити, що "діячі російської культури викупили з кріпацької неволі українського поета Тараса Шевченка".
І кого з росіян Ви там бачили?


Російський художник Карл Брюллов і російський поет Василь Жуковський вирішили викупити Шевченка з кріпацтва.
Енгельгардт погодився відпустити кріпака за 2500 рублів, на той час ця сума була еквівалентна 45 кг чистого срібла.
Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського — вихователя спадкоємця престолу, і 4 травня 1838 р. портрет розіграли в лотереї, в якій взяла участь царська родина.

Росіянин Карл Брюлло (1799-1852) – по батькові нащадок знаменитих французьких емігрантів-гугенотів, по матері – німець. Карл Брюлло став Карлом Брюлловим за указом Олександра I, аби прізвище сповіщало іноземцям про підданого з Російської імперії і нагадувало російські прізвища, йому подарували букву «в».
Оскільки життя в Петербурзі не склалося, художник випрохав дозвіл виїхати в улюблену Італію. За легендою, він доїхав до кордону, там зняв увесь свій одяг і викинув його, бо не хотів брати з собою навіть пилюку Росії-мачухи.

Російський поет В. Жуковськийнешлюбний син російського поміщика Панаса Буніна*(прадід відомого письменника, лауреата Нобелевської премії Івана Буніна), мати — Сальха, туркеня за походженням, узята в полон росіянами при штурмі Бендер у серпні 1770 року. Полонянку хрестили з ім'ям Єлизавети Турчанінової. Народжений нею син Василь за бажанням П. Буніна був усиновлений білоруським шляхтичем Андрієм Жуковським (який жив «на хлібах» у Буніних), що дозволило Жуковському уникнути долі незаконнонародженого. Його особисте походження поглибило співчуття до долі Шевченка.

Відомо, що поряд з портретом Жуковського розігрувалися предмети порцеляни і коштовності. Хто їх виграв і чи виграв хтось взагалі?
Портрет Жуковського не виграв ніхто!
Царська родина на нього претензій ніколи не виявляла.
Після проведення лотереї Брюллов ще 14 років працював над портретом і тільки після смерті художника родина продала його російському підприємцю Третьякову.
У 1939 році портрет Жуковського, за який, ніби то було викуплено Шевченка з кріпацтва, потрапив до новоствореного музею Т.Г.Шевченка в Києві.

Оскільки лотерея із розіграшу портрета Жуковського не дала бажаної суми, кошти на викуп поета збирали в складчину, яку започаткували К. Брюллов, В. Жуковський, О. Венеціанов та Ю. Баранова.

Олексій Венеціанов син грецького купця з Ніжина Фармакі-Венеціано та українки. Живопису навчався у українця Володимира Боровиковського.
Юлія Баранова (1789 — 1864) — німкеня, графиня, народжена Адлерберг, гофмейстриня, статс-дама, вихователька дочок Миколи I.

Кошти для викупу здали:
земляк Т. Шевченка художник Іван Сошенко;
художник Аполлон Мокрицький з Полтавщини, нащадок козака Таволги, випускник Ніжинської гімназії вищих наук;
поет Євген Гребінка (козацький нащадок роду Чайковських);
граф Вієльгорський Михайло - поляк, віолончеліст, композитор.
Василь Григорович — козацький нащадок із Полтавщини, випускник Київської академії, конференц-секретар Академії мистецтв, брав участь у викупі Шевченка з кріпацтва і допоміг влаштувати його в Академію мистецтв пенсіонером Товариства сприяння художникам.
Т. Г. Шевченко присвятив Григоровичу поему «Гайдамаки» і згадує про нього на сторінках свого щоденника та в повісті«Художник».

Лотерея відбулася 22 квітня (4 травня) 1838 року, а 25 квітня (7 травня) Шевченкові видали відпускну.

Ганна Черкаська

Роксолана Гавалюк
*
120. БУНИНЫ. От Бунина Прокуды Михайловича (умер в 1595 году), дед которого, вышедший из Орды к рязанским князьям, получил земли в Ряжском уезде (Веселовский 1974, с. 260). По другим источникам, под 1445 годом упоминается рязанец Бунко на службе Великого князя Василия (Веселовский 1969, с. 310). Из среды Буниных — известные учёные, государственные деятели, писатели, в том числе и лауреат Нобелевской премии И.А.Бунин.

Альфред Хасанович Халиков
Болгар-татар чыгышлы 500 рус фамилиясе
(500 руских фамилий булгаро-татарского происхождения)
Изд-во «Казань», 1992.— 192 с— 100 000 экз.





Этот пост размещен также на http://mysliwiec.dreamwidth.org/
Тоді, в 2008-му, вони вважали, що це смішно.

Але насправді смішно як раз зараз.

Аффтари, жартуйте ще!



Червоно-чорненьке.


Тут камрад npubop нагадав прекрасне.

Листопад 2013-го. До початку Євромайдану ім. Найєма ще майже три тижні. До монтажної піни в п'ятирічних трусіках зовсім далеко, але кондРашенька сцить української Євроасоціації, тож сварить Януковича з Азіривим разом і активно розкачує човника.

Я вирішив глянути, що ж воно тоді варнякало, і на перших же словах поліз в Гугл. Ібо наглий, безпардонний пиздьож почався з перших же слів.

Тому що:

а) "єдина в країні сірникова фабрика" розташована не у Рівному, а на Рівненщині, у містечку Березне;
б) у 2013 році банкрутіла ДП (тобто державна) "Рівненська сірникова фабрика" -- правда. Щоправда, перші судові рішення про її банкрутство -- це 2011 рік. Ну Кісєль не знав, ага. Сьогодні чи от на днях, до речі, суд її остаточно ліквідував. Але там же з середини 2000-х діяла і приватна ТОВ "Українська сірникова фабрика", яка успішно працює дотепер;
в) Державна "Рівненська сірникова" не вийшла в прибуток з часів створення у 1998-му. Вже в 2010-му там працювало аж два номінальних працівники -- директор і головбух, мабуть. З 2007-2008 на її обладнанні, взятому типу у лізинг, почала випускати сірники "Українська сірникова", що до того була лише посередником у збуті (ну ми ж розуміємо схему, правда? Особливо якщо згадати, що там десь прізвище Фірташ пробігає). Зара на ній працює десь так зо три сотні робітників.
г) Мито на імпорт сірників було не 10%, а 11,3% (от ким би воно було, якби не збрехало?), носило антидемпінговий характер.

Тобто всюди начебто дрібнички, але як докупи зібрати, то виходить такий тотальний пиздьож, коли і фабрика не зовсім єдина, і банкрут вона вже як два роки по паперах і з десяток -- по справах, і банкрутство її -- лише кінцівка схеми зі зміни власників на потрібних, а взагалі бізнес успішний і подихати не збирається.

І це лише перші 30 секунд. Отака от могутня журналістика. Уявляю, хтось би з моїх колег таке понаписував...

Ну а далі там стандарте мракобісся, яке нині навіть і не пробиває ніяк. Хоча тоді б, напевне, вразило.

Охрожовте.


Нарешті подивився відеозвіт щодо розслідування трагедії рейсу МН17. Загальні висновки відомі: борт був збитий ракетою "Бука", випущеною з території, підконтрольній сепаратистам. Візуалізація самої установки та пострілу дуже перекликається з розслідуванням "Беллінг Кет", що теж натякає. Але маю невеличке зауваження щодо сьогоднішніх новин в лусі "Нідерланди звинуватили Україну в незакритті повітряного простору".

1. Прямого звинувачення в звіті нема. Там йдеться про те, що "Україна мала достатньо інформації, щоб зробити це до 17 липня". При цьому важливо те, як це подане: Нідерланди зробили цю заяву максимально політкоректно і м'яко (знавці англійської підтвердять), зауваживши, що такі дії є загальносвітовою практикою, яку треба змінювати, і ризики не оцінила жодна з сторін (влада, авіакомпанія, контролюючі чи як їх там правильно авіаорганізації). І це повторюється щонайменше два рази.

На відео потрібний відрізок починається з 15-ї хвилини. Зокрема там говориться, що (переклад мій, на відео є більш читабельні і повністю коректні титри): "...протягом попередніх тижнів було збито декілька військових літаків. Згідно заяв українських можновладців, два з них були збиті міцнішою зброєю, що досягала вище, ніж до того. Проте жодна з сторін не пов'язала розвиток озброєння (що використовується, - ) з можливими ризиками для цивільної авіації..."

Другий потрібний нам відрізок, де як раз згадується Україна (переклад знову мій): "У всьому світі є території, де відбуваються збройні конфлікти, в той час як повітряний простір лишається не закритим. Ризикам польотів над територіями конфліктів не приділяється достатньо уваги операторами, можновладцями і авіаційними організацями по всьому світу. Це має бути змінене. У України було достатньо інформації, щоб закрити повітряний простір для цивільної авіації до 17 липня. Проте жодна з задіяних сторін не помітила, що збройний конфлікт в Східній Україні могли мати ризики для цивільної авіації." Далі взагалі йде про те, що пасажир має бути впевнений, що компанія все зробила для його безпеки. Було б треба звинуватити Україну -- там би було геть инше, без усіляких там інформаційних замилювань.

2. Українським говорячим головам треба або менше віщати, або, раз вже сказали "А" -- заявили про потужнішу і висотнішу зброю, треба, все ж таки, навчитися говорити і "Б" -- забороняти польоти. Хоча номінально вони це, наскільки розумію, зробили, піднявши планку до ешелону 320. Втім, лишається питання, чому була вибрана саме ця висота і не вище. Це що, виходили з того, що до 320 добиває, а до 330 -- ні? Чи 320 були задані вже з хорошим запасом, виходячи з наявних ризиків?

Коротше, без паніки. Ніхто Україну в суд не тягне і не буде. А головне в звіті, думаю, і так зрозуміле.




Чорне.
Сьогодні вдалося піти з роботи раніше. Біг домів весь на підриві, плекаючи в голові шальоні надії і грандійозні пляни.

На парковці за "Мафією" на "Мінській" чулося жалібне навчання. Це для мене як червоні прапорці для вовків, я не вмію проходити повз, як всі нормальні люди. Став шукати. Знайшов швидко, але від того легше не стало: нявчало з-під припаркованої машини, хоча під нею нікого не було. Ну зрозуміло: залізло погрітися під двигун і готовеньке.

Оскільки "зовсім несподівано" в заплічнику знайшовся велосипедний ліхтарик, то халепу вдалося навіть побачити: сиділо під двигуном серед патрубків, виглядало нещасним. Десь двомісячне. І от шо робити?

Зателефонував "102". Там сказали, шо патруль, звісно ж, вишлють, навіть вже вислали, але порадили зателефонувати рятувальникам в "101" -- мовляв, це вони витягати котів з несподіваних місць вміють. Там дали телефон волонтерки, яка працює з тваринами. Та порадила спробувати виманити на їжу і... ага, викликати поліцію -- мовляв, хай шукають хазяїв машини, без яких розбирати її в пошуках кота не можна.

Патрульні здивували своєю оперативністю і приїхавши хвилин за 30-40 після виклику. Я за цей час встиг знайти потрібний кіоск і купити котячої їжі: сухий корм вирішив не брати, бо то для нищебродів -- взяв якогось їдла в смачному соусі, як для себе. Кіт за цей час встиг залізти кудись зовсім глибоко -- так, що його вже не було видно, але періодично було чутно. Я встиг вивалити котяче їдло під двигун, переконатися, шо воно не діє, пожалкувати, шо не можу залізти під машину, бо там котяче їдло в соусі і взагалі не факт, шо влізу, а кота все одно не видно. Встиг перестати вірити в котів і людство, написати дві записки -- одну під двірники, иншу під ручку -- і вже майже плюнув і пішов. І тут підрулили копи. Два хлопці і одна дівчина.

Кіт, почувши тусню навколо себе, затих. Поліцейські перепитали мене, чи точно він там був і чи точно нікуди не пішов. Я чесно пояснив, шо поки вони не приїхали, воно волало. Копи посвітили і постукали. Падла -- нічичирк, точніше, нінявняв. Я вкотре запевнив, шо я не ідіот, і воно та є і по своїх справах нікуди не пішло. Просто невидиме. І глухоніме.

І тут кіт, слава богам, подав голос. Я зітхнув з полегшенням: по-перше, не доведеться платити за ложний виклик, по-друге, я таки не ідіот. Копи теж стали веселитися. Бо чого-чого, а невидимих котів з машин ще не витягували. Кажу: пробийте по базі власника машини, може він десь тут живе. Сміються у відповідь: ми-то проб'ємо, тільки нам крім Імені і прізвища нічого не покаже. "Нічого, зара ми витягнемо!" -- запевнила оптимістична дівчина-поліцейська. "В принципі, якщо двигун почне грітися, воно вилізе," -- зауважив прагматичний хлопець-поліцейський. І продовжив: "Яйкщо йому, звісно ж, якимсь ремінем голову не намотає. В мене таке було". "Опа, в нас новий виклик. Прирічна, сімейна сварка. Цей скасовано", -- сказав другий хлопець-коп, тикаючи щось там в планшет.

Дівчина запевнила, що вони після того виклику обов'язково повернуться і таки виманять того кота. Хлопці перевірили, чи тримаються мої записки під двірниками. Я зрозумів, що досяг такого стану, що далі вже або я, або кіт. Вибрав себе як перспективніший варіант

Отже, результат. Я замерз до напівгамовного стану -- коли вже ніц не відчуваєш і працює лише автопілот. Кота не врятовано. На Прирічній сварка.

Ще й малосольні огірки цього разу ніфіга не вдалися, закусити нема чим.

А тепер ми спробуємо не захворіти, ага...

Сіре.

Жінка -- це...

...майстер спорту з надання відкритих відповідей. Ну тобто коли на питання, що передбачає щонайменше два варіанти фіналу, дається відповідь, що може означати будь-що.

-- Огірки згори швидче жовтіють, чи мені здається?
-- Напевне.
-- #$#^@^% ??!!!

Біле.

БУТТЯ велосипедне

Вчора.

88 км, годин так з п'ять помірного педалювання -- на непомірне не хотілося вбиватися самому (давно не катався на дистанції понад 25 км) і вбивати ровера (сухість і незмазаність якого відчувалася сракою, не те, що ногами). Побито черговий рекорд з максимальної швикості -- на цей раз 51,5 км/год. Зрозуміло, що з горки:). На ногах вдається тримати 31-33, максимум 35 км/год, і то на дуже хорошому асфальті і з попутним вітром.

Все б нічого, якби в найдальшій точці маршруту я не вирішив підхарчитися чебуреком з айраном. Дуже хотілося їсти після 54 з гаком кілометрів. Ну підхарчився... Після чого мене досить швидко скрутило, і оці от 30+ км до дому були реальним пеклом. Тяги нема, ноги ледь ворушаться. Їду і волаю, акі підбитий морж, бо так простіше переносити біль. Думав, що вже не доїду. Але якось таки дотошнив (буквально, хє-хє:)).

Цікаво, що найлегше було, якщо саме педалити і не зупинятися: поза "калачиком", обидві руки на кермі, ноги крутять. Їдеш якось. Тільки троха розпрямишся -- всі ці зупинки на світлофорах, сходи-переходи -- все, гаплик. Скручуйся, вичикуй нижню точку між больовими хвилями, залазь на сідло, кричи, але їдь. За кілька хвилин має полегшати.

Отакі от покатушки з піснями і танцями. Завтра вже сподіваюся ожити остаточно.

Бліде й зелене.

Я ото думаю,..

...а нафіга нашим невгамовним сусідам з-за поребрика всралося організовувати якийсь там "український уряд в екзілі", ще й з незабутнім Міколой Янівічем на чолі, ще й з "альтернативним кандидатом в презенти, пардон, перзинден... та щто ж за сліво такє!.. прензиндентни"?

Нє, ну воно зрозуміло, що від того на городі бузина з кропом сміється, а в Києві - понаїхані вуйки. Але ж для чогось це все вигадалося в запалених кремлівських мізках? Здавалося б: Новоросія вже ойвсьо навіть офіційно, невтішний Царьов вийшов з запою і знову зайшов, контору можна остаточно прикривати, списуючи розтягнуту по домівках казьону оргтехніку на ненажерних мишей, а ні: Запоребр'я -- країна багата, може собі нову оборудку дозволити.

Я б вже був готовий повірити, що то просто так офіційно оформлюють синекури для найвідданіших, бо дєдушка Азірів не звик бути заштатним австрійським пенсіонером, якого будь-який сумлінний полісмен може перехопти дрючком за погану (ну по західних гейропейських нормах) поведінку. Але тут раптом на західному кордоні стали відбуватися усілякі з'їзди та амсанблеї ущімльонних румунів, русинів та тому подібних йоббіків. Теж ніби виключно на пореготати. З румунами взагалі неув'язочка вийшла: на них навіть живих людей не знайшлося, довелося з мера Кишинева голема ліпити і розганяти через курченківські ЗМІ. Тобто знову гроші в ніщо вкидаються. Совпадєніє? Не думаю. Паша Губарєв та його відморозки теж довший час по закутках ширялися, поки їх куратори час вичикували. Ну і додамо, що той же Азірів чомусь дуже сподівається на народовластя третій Майдан. Мовляв, як цю хунту породили, так цю хунту і... Привіт свідкам Зради, кароче, аж сльози на очах.

Отже, кремлерептилоїди щось задумали, чи то таки рефлекторне -- ну типу як у курки з відрубаною головою чи навіть двома? Хто шо думає? А то  хер їх, одноядерних, просциш.

Зраду, якшо шо, пропонувать. Зради всім, і хай ніхто не піде ображеним!

Зелене в пурпурну цяточку.

ПиС: Ой, а давайте сюди ще й Гужву приплетемо? Куди його перекидають? А то взяли і залишили без батька-натхненника такий успішний, перспективний проект. Доколє! Поверніть Гужву взад, ми негодуємо!
Довгоочікуваний вихід нових поліцейських на вулиці столиці викликав неабиякий ажіотаж. І неабияке говнобурління в соцмережах. Ну, з братами нашими меншими з північного запоребрика все зрозуміло -- їм так від природи положено, зайва хромосома дає про себе знати. Інша справа -- критики наші, місцеві, доморощені.

Скажу прямо: я ставлюся до нової поліції обережно, якщо не сказати скептично. Без зайвих захватів, заздалегідь занижуючи свої очікування. Ібо важко чекати дива від структури, в якій є старі кадри (екс-менти і тому подібні персонажі мали право проходити конкурс на загальних засадах, і вони там є. І вони си-и-ильно відрізняються від тих, хто, скажемо так, прийшов туди за покликом душі і свідомости), і яка вимушена функціонувати в межах старої ж системи. Причому останнє, на мою думку, куди важливіше за перше. Бо як була б система оновлена повністю, як погнали б гниле керівництво з усіх ланок з харківськими пацанчиками на чолі, то і зальотні пацаваті мусоркИ в новеньких американських формах потрохи б перевиховалися, адже нарешті, вперше за все життя, відчули, що таке справжня народна довіра та повага, і почали б цим дорожити. Ну або відсіялися б -- і біс з ними. А так: от зроблять вони щось хороше, прищемлять чергового підара на крутій тачці, а їм тут наказ: "Відставити!". А тут ще дивишся по боках, бачиш навколо все тих же зажратих даішників, кожного з яких вистачить на невеличкий свічковий заводик, прокурорських і суддівських, кожен з яких за твою сумлінну роботу може виписати тобі "вовчий квиток", і то в кращому випадку, і думаєш: "А я шо, самий рижий?". Кароче, не мені вам розповідати, що відбувається з ентузіазмом і сумлінною роботою в гнилих колективах. Не мрія, а "нові старі менти", як пише pauluskp, і "поповнення ОЗУ".

АЛЕ.

Спостерігаючи, як радо суспільство вітало цих підтягнутих -- підтягнутих, Карл! -- хлопців та дівчат на Софіївській площі, з якою величезною увагою стежить за першими професійних кроками нових потрульних, звітуючи в соцмережах про "патрулі, які не стоять на місці" і "на виклик протягом 5 хв приїхало 5 машин", я лише більше переконуюся: нові патрульні -- це добре. І дуже треба. І на часі. Так: це може, лише і крапля в морі, але крапля за краплею і каміння точиться. Може, все це і виродиться з часом в черговий пшик, як вироджувалося багато чого до того, але ми -- Україна -- хоча б спробували. І спробували на якісно новому рівні: не перейменуванням і переатестацією, а ставкою на новий формат і нові сили. І хоча б частинка цих нових людей залишиться, і це буде хорошим підгрунтям для нових спроб. Бо ж якщо не пробувати, то здлубати сю закоренілу староментівську скалу точно не вдастся.

А ще -- це дає надію. За яку, в разі чого, буде задано дуже багато неприємних запитань на всіх рівнях.

Біле.

Tags:

Profile

4орнобіле
4ornobile
Олекса Шкатов

Latest Month

серпень 2016
S M T W T F S
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   

Tags

Syndicate

RSS Atom
Розроблено LiveJournal.com