?

Log in

No account? Create an account

Попереднє | Наступне

!IMG_9938
-01-

Я люблю маленькі й не дуже розкручені музеї. Відомчі, профільні і таке инше. По-перше, в них можна знайти цікаві артефакти – щоправда, цікавими вони будуть лише для вузького кола поцінювачів. По-друге, такі музеї часто-густо дають куди більше уявлення про не такий вже й давній побут та життя – справжнє, повсякденне, зрозуміле – ніж великі, але й совкові краєзнавчо-історичні монстри. Взяти, наприклад, Музей однієї вулиці на столичному Андріївському: там же все близьке й знайоме. Такі ж світлини були у моєї бабці у фотоальбомі (це я імпровізую: в моєї бабки, доньки простого селянина – ворога народу, фотографій не було), а такий патефон був у старенької сусідки... Але щось я розпатякався патетично. Видно, давно не писав і скучив за ЖЖ-жанром.

Колись я писав про троха несподіваний для знатного портового міста Харкова Морський музей. На цей раз мова піде про Музей керамічної плитки та сантехніки.

!IMG_9949
-02-

Відкрився він 23 серпня 2003 року, так що зовсім скоро святкуватиме перший повноцінний ювілей. Знайти ж його просто, хоча й доведеться проїхатися в не дуже дальню срань – на Нові дома, а саме на ст. м. «Маршала Жукова». Там знаходиться Салон керамічної плитки, в фойє якого – точніше, на сходах – і розташовано експозицію. На світлині згори – сантехнічні експонати, що були задіяні на зйомках фільма «Дау».

За минулі роки в музеї з’явилися нові цікавинки, хоча докорінно експозиція не змінилася. З нового – оці керамічні карнизи виробництва Харківського кераміко-трубного заводу на Сортировці.

!IMG_9930
-03-

У 1949 році директор заводу отримав за них (не саме ці зразки, а загалом за ідею та виконання) Сталінську премію – такі керамічні блоки використовувалися в оздобленні МГУ. В Україні подібними карнизами можуть похвалитися Головпоштамп у Києві, а також кілька харківських будівель: ХНУ ім. Каразіна, автовокзал «Левада» на Гагарина та готель «Харків». Блоки на фото – з останнього. Обвалилися, а музейщики швидко зорієнтувался і собі їх випросили. Зараз того заводу вже не існує, обладнання порізане на метал, а технології... Будемо сподіватися, що збереглися на папері.

Основна частина колекції – це, зрозуміло, плитка. Власне, через неї я і завітав – приніс одну, відкопану свого часу у Цирку Муссурі (харківці зрозуміють).

!IMG_9934
-04-

На щастя, саме такого екземпляру в музеї не було, і його взяли. Тепер плиточка може сподіватися на краще майбутнє, якщо їй не знайдуть цилішу заміну.

Найбільше в музеї зразків плитки Товаривства барона Бергенгейма. Вона чудово знайома харківцям, та й не тільки: знайти її можна ледь не в усіх старих будинках. Київ теж не виключення. Ці візерунки багатьом знайомі.

!IMG_9941
-04-

Бергенгейм побудував свій завод – перший на Півдні Російської Імперії – у 1876-му. Виробляв керамічну плитку і вогнестійку цеглу, згодом винайшов тротуарну плитку. Аналогів його продукції поки що не знайдено. Отут по центру внизу видно сестричок моєї плитки, тільки в иншій кольоровій гамі. Що, власне, і врятувало мою від смітника.

!IMG_9944
-05-

Плитка Бергенгейма надзвичайно якісна. Гадаю, любителі старовини звертали увагу, що плитка в будинках початку ХХ століття досі не стерлася. Колись, ще у Харкові, я був у крамничці, в якій підлога була викладена саме такими старими кахлями з невеличкою сучасною заплаткою. Власники постаралися і купили плитку подорожче, ще й надибали візерунок, аналогічний старому оригіналу. Але сучасний шмат за пару років функціонування закладу стерся ледь не до основи, старій же – хоч би хни. Директорка (і, як розумію, ініціаторка і головна духовна натхненниця) Музею Софія Проскура розповіла, в чому секрет.

Справа в тому, що орнамент на бергенгеймівській плитці – не емаль. Для кожного виду плитки існувала своя форма, і барвник не наносився на готову основу, а змішувався з керамічним розчином (за тремінологію зара не ручаюся, не фахівець) і впресовувався в плитку. Таким чином, глибина зафарбованого шару сягає близько 4 мм (ну, плюс-мінус). А таке ще спробуй зітри... Процес кропіткий. Особливо в наведеному нижче випадку, де барвник пресувався в кожний окремий сектор-піксель. Але ж які лялєчки вийшли!

!IMG_9939
-06-

З приходом Радянської влади барона, звісно ж, зайвого майна позбавили по самі помідори, а на базі його підприємства зафункціонував Харківський керамічний завод, який і підхопив естафету з виробництва килимової плитки.

!IMG_9936
-07-

!IMG_9937
-08-

Пані Софія каже, що раніще з наповненням музею було простіше: стара плитка просто викидалася на смітник. Зараз українські багатії прохавали, що до чого, тому при нагоді плитку знімають і вивозять у відомому напоямку. Як, до речі, і стару цеглу. Ібо якість, перевірена часом. Я б, чесно кажучи, і сам би не відмовився. Дуже мені ці візерунки під ногами подобаються.

!IMG_9940
-09-

Ще одні свідки минулої епохи: італійські і іспанські декоративні фрізи. Вони, можна сказати, молоді – ХХ століття. Але вироблені з застосуванням ручної праці. Зараз зняті з виробництва.

!IMG_9942
-10-

Ще один тип експонатів – цегла. Десь тут і мої цеглиночки зі спалених хуторів висять, притягнуті з байдарочної Полтавщині далекого вже 2005-го року. Одну навіть звідси бачу – друга в другому ряду, плінфа майстра Макоступа зі сколотим кутом.

!IMG_9947
-11-

Насправді, у музеї ще є сантехніка і фаянс, але я їх не знімав. Екскурсія і, тим більше, звіт мною взагалі не планувалися. Просто спочатку я пані Софію чекав, потім з нею спілкувався – а говорити вона може цілими історіями про кожен окремий експонат. Шкода, що часу було небагато.

І нарешті – чи не найголовніші родзинки колекції: дві кахельні печі ХІХ століття в натуральну величину. Перша – 1894 року. Глазур. Могилевська губернія, Білорусь.

!IMG_9946
-12-

Друга – 1840 рік. Глазур, біло-синій рослинний орнамент. Завод Петрова, Харків.

!IMG_9948
-13-

На ній я зупинюся окремо.

Вона вивезена з будинку Правицького, він же будинок Щербініних, відомий як будинок Сковороди, що у Бабаях під Харковом. Одразу поясню всю цю кількість імен. Початково власником помешкання був священик Яків Правицький, хороший друг Сковороди – зрозуміло, що того самого, Григорія, котрого світ ловив, але не спіймав. Сковорода у Правицького, бувало, гостював і навіть жив – тому, власне, будинок і «переписали» на нього. А Щербініни, нащадки першого харківського губернатора (за часів якого місто більше здавалося на смітник, та й взагалі постать ця для України ду-у-уже неоднозначна – що, втім, не завадило нинішнім очільникам поставити іменитому попереднику пам’ятник), викупили будинок, і саме за їх володіювання у хаті і з’явилася ця піч.

Її поява в Музеї супроводжувалася знатним локальним скандалом (відголоски – тиць і тиць). Це – чудовий приклад доброзла: дії, яка замислювалася як хороша, виглядала як погана, і яку однозначно оцінити з ходу було неможливо. Особливо в умовах недостатньої інформаційної підтримки. Суть така: дізнавшися про унікальну піч в напівзакинутій пам’ятці архітектури місцевого значення XVIII століття, Музей – точніше, компанія-засновник-утримувач – вирішив її вивезти і звернувся до відповідних установ за необхідними дозволами. Дозволи були отримані, почався демонтаж, і тут голос подали пам’ятникоохоронні громадські організації, мовляв, вандалізм і нищення культурної спадщини. І, в принципі, також були праві.

Софія Проскура і досі з жалем згадує про ті події. Каже, що все ж зробили, щоб було по закону (до речі, всі музейні експонати пронумеровані й обліковані, навіть на мій скромний дарунок треба було укласти акт передачі чи щось подібне). Та й не на дачу ж директору забирали, а для людей. Тим більше, що піч, за її словами, треба було рятувати: дах в будинку частково згорів, шибки розбиті, стіни валяться. Каже, поки робітники проводили демонтаж – а робити треба обережно, щоб не розбити те, що лишилося – стояла поряд і боялася, щоб на них не обвалилася стеля. Та що я там розповідаю – все виглядало отак:


-14-

Намагався пояснити, що то для неї мета була зрозуміла, а для инших – не дуже. Тим більше, скільки всього унікального позникало у невідомих напрямках. І все – з найкращих міркувань. Кого не запитай. Щось таке.

Так чи инакше, але піч таки вивезли – з піснями та плясками. Далі почався процес реставрації. Частина кахлів не збереглася, довелося робити своїми силами. Телефонували по фахівцях, радилися, підбирали барвники. Результат ви бачили. Проскура, сама кераміст, каже, що компанія була готова повернути відновлену піч на місце, якби будинок відреставрували. Але його доля, як розумієте, куди печальніша за долю пічки: він і досі стоїть і досі руйнується, поки місцева влада з року в рік шукає мільйон-два-три-п’ять гривень на термінові заходи з його збереження.

Чесно кажучи, я і сам не знаю, як ставитися до цієї історії. Гадаю, якби щось подібне відбувалося зараз, то доєднався б до багатоголосся критиків. Але це той випадок, коли обіцяне не розійшлося з ділом: пічку нині може побачити будь-хто. А в тому будинку в Бабаях я був у 2008-му. Поведені стіни, провалена стеля, підгорілий дах... Величезна діра на місці нашої кахляної красуні. Й дві її покинуті на самоті «сестрички». Не такі нарядні, але принаймні одна, кажуть, ще старша – 1809 року.

Ну, на цій дещо мінорній ноті і закінчу свої балачки та історії. Радий би побажати доброї ночи, так всі, гадаю, і так вже дрихнуть нагло і солодко. Так що просто до нових зустрічей в ЖЖ-ефірі. Ну, і добранку, чи шо?;)

Щиро ваше кахляне, тобто 4орнобіле.

Comments

( 6 зойків — Зойкнути своє )
kampfflieger
14 серпень 2013 05:15 (UTC)
Ох блін, є в мене старовинна плітка, все забуваю туди віднести. А кум якусь цеглину притаранив, лежить тепер з його іменем.
dfaw
14 серпень 2013 09:09 (UTC)
Я кстати свою плитку отмыл таки солянкой, выглядит круто :)
4ornobile
14 серпень 2013 09:14 (UTC)
Ми тоді вчасно встигли: зараз цирк законсервований, залази може і є, але так просто, як раніше, вже не залізеш. Ну і підгорів він додатково з тих часів, да.
Женя Совінський
26 серпень 2013 12:53 (UTC)
У нас у Вінниці багато його продукції.Та загалом як і по всій центральній Україні.
pigled
12 червень 2018 19:56 (UTC)
плитка
Відомий завод, його плиткою навіть у Петерберзі були зали палаців облицьовані. Така плитка є у відомій піраміді-усипальниці Закревських в с. Березова Рудка на Полтавщині. Саме там я побачив залишки чудової плитки. Більшовики викинули тіла з усипальниці і намагалися бульдозерами знести піраміду та марно. Тоді влаштували всередині молочний склад. З часом піраміду закинули, від плитки залишилось трохи цілих фрагментів товщиною до 3 см та ще знайшов відбиток по якому вирахував що це за завод. На Ваших світлинах є така плитка - спіральна хвиля жовтого кольору.
Ось звіт про нашу подорож до піраміди в 2010 році. Там є фото плитки )https://pigled.livejournal.com/2010/10/21/
4ornobile
12 червень 2018 21:40 (UTC)
Re: плитка
Ага, вона сама.

Її багато де знайти можна. Я висадився, коли побачив її на підлозі так званого "Замку Барона" в Києві -- от якось не чекав чомусь.
( 6 зойків — Зойкнути своє )

Latest Month

червень 2018
S M T W T F S
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Tags

Розроблено LiveJournal.com